кому потрібні друзі в ХХІ столітті?

Зараз, коли кажемо слово «дружба», відчуваємо на ньому неприємний радянський наліт. Це слово втратило свій смисл, і зараз більше асоціюється із сирком чи бензопилою, аніж з теплими стосунками. Втім, іншого слова немає, а отже, цьому потрібно повернути його значення.

Про дружбу побутує кілька міфів – я спробувала їх переглянути, і що з того вийшло…

1. Дружба відбувається у реальному житті, щодня. Часто люди думають, що зі справжніми друзями не обов’язково бачитися часто, досить зустрітися раз у півроку. Це, мені здається, вияв байдужості до життя друга. Бо якщо ця людина цікава мені, якщо я люблю її, то люблю спілкування з нею, то цікавлюся тим, що з нею відбувається, то можу підтримати її, допомогти їй. П’ять-десять хвилин телефонної розмови щодня, і стосунки стають зовсім іншими. Дехто заперечує мені, що, мовляв, немає у нього цих десяти хвилин. Розмовляти можна дорогою до метро чи на перерві між іншим. Якщо й так не виходить, тоді чимось варто пожертвувати – зависанням у Інтернеті, наприклад. У нашому житті, на жаль, багато того, чим не прикро пожертвувати. Інакше з часом друзі перетворяться у «собутыльников», з якими зустрічаєшся лише за столом у день народження, щоб разом випити і розійтися до наступного року.

2. З віком дружба не стає менш потрібною. Помічаю, що багато людей вважають дружбу елементом шкільних і студентських років. Закінчиш університет – з’явиться робота, сім’я, і на дружбу не буде ні часу, ні бажання. Люди, які так мислять, швидко стають роздратованими – з часом у їхньому житті залишається лише довжелезний список обов’язків, і жодної радості. Чомусь люди думають, що ігнорування друзів – це запорука успіху на роботі і вдома. Дивно, бо якраз друзі у тисячі випадків можуть допомогти вирішити будь-які наші проблеми: порадити лікаря, позичити сукню, навчити користуватись незрозумілою програмою, знайти сенс життя, пригостити обідом, коли закінчились гроші, з кимось познайомити і щось порадити.

Фото by Iris Barbaris

3. Дружба не заперечує критики. «Любиш мене – люби і тарганів у моїй голові. Люби мої жахливі звички, люби мою неввічливість», – це не дружба, це якийсь егоїзм. І водночас: «Не кажу тобі про твоїх тарганів, жахливі звички і неввічливість, бо ж приймаю тебе таким, як ти є», – це вже байдужість. Дружба допомагає нам ставати кращими, а тому друзі не мають боятися виправляти одне одного, вказувати на помилки й недоліки. Важливо робити це з любов’ю – і у відповідній формі.

4. Дружба не заважає «романтичним стосункам». Часто розгортається простий сценарій: у людини багато друзів, спілкування, тусовок, але як тільки у неї з’являється хлопець/дівчина, усі вони стають просто яскравим минулим. На друзів не вистачає часу, бо увесь час займає кохання. Інколи друзі навіть здаються більше не потрібним. Про них згадують хіба тоді, коли є проблеми з цим же ж коханням. Парадокс в тому, що таке кохання зазвичай довго не живе. Навіть якщо це стосунки на все життя, вони швидко втратять свій смак, закохані звикнуть одне до одного й стануть одне одному взаємно нецікавими. Якомога більше спілкуватися з різними людьми – це секрет щастя для закоханої пари. Звучить дивно? Перевірено.

5.  Дружба – це не торт, якого стає менше, якщо ним поділитися. Популярне в наших краях прислів’я, що справжніх друзів може бути 2-3, інші – знайомі, на практиці не підтверджується. На свій день народження я зазвичай запрошую 40-50 друзів, і це навіть не всі, кого я справді (чесно-чесно) вважаю своїми справжніми друзями. А головне: що більше у мене друзів, то щасливішою я себе почуваю.

З чим ви не згодні, що заперечує ваш досвід? Хто ваші найкращі друзі? Розкажіть, це цікаво;)

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

5 Responses to кому потрібні друзі в ХХІ столітті?

  1. Дуже не згоден лише з останнім. Так, я суджу по собі і, можливо, це лише я один такий обмежений здатностями інтелекту, але менше з тим, уваги, часу і зусиль людини дуже мало, щоби мати бодай сотню реально близьких друзів. Хоча я цілком уявляю собі власний день народження і з 50-тьма, і з 300-тьма гостями, навряд чи я їм всім стану приділяти однакову увагу і навряд чи увага до більшості з них буде значною – як на святі, так і загалом в житті.

    Все одно існує доволі обмежене коло осіб (10-12), знайомство з якими хочеться пронести крізь усе життя, з ким я можу безболісно поділитися своїми емоціями.

    • makarolia коментує:

      Да, мені теж завжди не вистачає часу на всіх, кому б хотілося його приділити. просто, мені здається, важливо ділитися з другом найважливішим. часто ми ніби й проводимо разом час, але це лише порожня нікому не потрібна балаканина. часом збираємося з друзями, і увесь вечір граємо в ідіотські ігри, розказуємо анекдоти, дивимося відео – карочє, робимо все, що завгодно, щоб лише не спілкуватися, не говорити про те, що важливе в твоєму житті. І от на цю балаканину йде справді багато часу, а ефекту з неї майже ніякого. А якщо це глибоке спілкування, якщо ви слухаєте одне одного, тоді результат протилежний. Розумієш, про що я?

      • Дуже добре розумію. Мені також часто хочеться просто поговорити з людиною (якщо вже у мене знайшовся час на це спілкування), а не грати в мафію чи ще якусь дуранину, бо я ціную в людях особистість, їх досягнення, їх знання, іноді самі лише їх переконання. They can tell a story. Але…

        Тут ми повертаємося до давнішньої нашої дискусії – бути щирим і відкритим важко. Хоча би тому, що окрім декількох винятків (на кшталт тебе або мене), людям зовсім не цікава чужа щирість і відкритість. Тобто так, масам дуже цікаво дивитися на аткравєнія в “Без Табу”, але їм цікаво, бо там СТРАЖДАННЯ людей, а не через самих цих людей чи їх історії. От навіть подивися на мене: доки стояло питання, чи я вступлю в ШЖ, чи знайду гроші на навчання, записи на блозі про мене були найпопулярнішими. А коли все устаканилося і ми почали робити радіоефіри, мітку “progress report” майже перестали читати.

        Хтось гострий на язик сказав, що йти до людей із відкритою душею – це те саме, що йти по вулиці із розстібнутою ширинкою.

  2. Марія коментує:

    Олю, багато в чому Тебе підтримую, але хотіла б поговорити з Тобою років десь так через 20-30. Хочу до цього часу дожити і тоді повернемося до цієї теми. Хоча повернемося до неї і до того часу :). На моє глибоке переконання, кількість друзів і приятелів – річ глибоко індивідуальна. Гадаю, можна мати багато приятелів, а дружба – це як кохання, тобто це святе. Так думаю я.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s