Ахмаду Курума “Аллах не должен”

Це книга про африканських дітей-солдатів. Написана від імені десятирічного (чи, може, йому 12 – ніхто точно не знає) хлопчика, у якого помирають батьки, він вирушає до тітки в Ліберію, по дорозі стає маленьким солдатом:

“Нам, маленьким солдатам, присваивали звания, чтобы мы выросли в собственных глазах. Среди нас были капитаны, майоры, полковники; низшим из всех было звание лейтенанта. Моим оружием был старый “калаш”. Обращаться с ним меня научил сам полковник. Это было просто: нажмешь на спусковой крючок — и тра-тата, тра-тата… И косит всех кругом, живые люди валятся, как дохлые мухи.”

 

Ахмаду Курума (1927-2003) – один з найбільш значних сучасних африканських письменників, народився і жив (з деякими перервами на навчання і еміграцію) у Кот-д’Івуарі. Коли Кот-д’Івуар отримав незалежність від Франції (1960 рік), президентом країни став Фелікс Уфуе-Буаньї (він правив країною наступні 33 роки). Розчарований політикою перших років незалежності, Курума пише свої перші книги.

Книгу “Аллах не должен” написав у 2000-ому році. Це його четверта книга, до смерті Курума писав її другу частину.  У 2002, коли у Кот-д’Івуарі почалася громадянська війна, Курума виступав проти війни і проти концепції кот-д’івуарівського націоналізму.

“Аллах не должен” (…быть справедливым во всех своих земных делах) – це розповідь, сповнена дитячої простоти і безпосередньості, позбавлена пафосу й сентиментальності. Бірахіма розповідає своє “погане, проклятуще життя”:

“…я люблю поговорить. Воспитанный ребенок слушает, а не болтает… Не заводит долгую речь, точно птица-жандарм в ветвях фигового дерева. Это дозволено лишь старикам с густыми седыми бородами, ибо пословица гласит: колено не носит шляпу, пока голова еще на плечах. Таков обычай в наших деревнях. Но мне давно уже наплевать на деревенские обычаи, поскольку я побывал в Либерии, поскольку я убил множество людей из “калаша” (то есть автомата Калашникова) и долго употреблял каниф и другие тяжелые наркотики”.

“Если у тебя нет ни отца, ни матери, ни брата, ни сестры, ни тети, ни дяди, если у тебя никого и ничего нет, то самое лучшее для тебя — это стать маленьким солдатом. Маленький солдат — единственно возможная участь для тех, кому больше нечего делать на земле и на небе у Аллаха”.

 

 

 

Advertisements
Опубліковано у Африка, невидимі люди | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s