Поспішати і зупинятися

Дні біжать, біжать, біжать – замість людини, що думає, перетворююся у людину, що спішить. Парадоксально, але найціннішим залишається не те, що встиг, а те, для чого зупинився. 

Вівторок, вечір, ми з Женькою біжимо після пар у Пасаж, хапаємо чайник і торби з мівіною-бутербродами, їдемо на Дарницю… Ми їздимо сюди вже близько року, тут нас чекає кілька бездомних – хто на вулиці, хто в переходах. Ми намагаємося запам’ятати їхні імена й історії, дещо поспіхом на ескалаторі записуємо в блокнотик – щоб пам’ятати, коли забуваєш.

Потім – Лісова, баба Зіна, Іван, Сергій… Вони кажуть: Ми вас чекали. Зазвичай тут або багато людей, або зовсім мало.

Поки ми розмовляємо, повз поспішають люди, сотні людей: це перехід, це метро, зрештою, це нормально – поспішати. Просто  найцінніші моменти – коли зупиняєшся.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s