Особливі

article-new_ehow_images_a05_q8_2m_dance-programs-handicapped-1.1-800x800Коли ми лише познайомилися, я вже була впевнена, що вона – особлива. Ще поки я йшла коридором до її кімнати, вже знала, що у неї будуть особливі думки, я очікувала, що вона говоритиме щось незвичайне – хоч відразу розгрібай на цитати. Так, вона молода, але вона – я точно знала! – вмістилище світової мудрості. Чому? Бо вона – інвалід. А інваліди – люди особливі.

– Яка у тебе мрія, Таня? – питаю її, сподіваючись почути щось грандіозне. Думаю, вона мріє ходити чи отримати квартиру і з’їхати з цього проклятущого інтернату. Може, вона мріє про справжню сім’ю? Може, хоче справедливості у світі і доброго ставлення до інвалідів?

Таня над моїм запитання думає недовго:

– Хочу в театр. Ніколи не була.

Ми знайомимося все ближче й ближче. Я приїжджаю до Тані майже щотижня. Ми багато спілкуємося. І я дещо помічаю.

child+in+a+wheelchair+with+his+leg+raisedЗамовляю їй в кафе якусь дивну картоплю з сиром – а їй не подобається. Ей, Таня, Я (Яяяя!!!) тобі просто так замовила картоплю, від всього свого доброго серця, ей, а ти не будеш її їсти? Нє, ну ти кто такой і що ти собі дозволяєш?

На день народження я купила Тані модну кофточку за 200 гривень. Довго шукала-вибирала, а їй…  не те щоб не сподобалася, просто вона, певно, як діти, не вважає одяг подарунком. Я повезла її в кіно, запросила друзів, ми витритили купу грошей, а вона розізлилася, бо їй не сподобався фільм.

Словом, я була розчарована. Замість бути особливою, мудрою і вдячною, як я очікувала, Таня показувала характер і цей характер мене все менше і менше влаштовував.

– Але вона має на нього право! Вона має право на свій паскудний характер, – переконує мене подруга, коли ми їдемо з того довбаного кінотеатру.

disability-wheelchair-childrenЗ цим важко погодитися, але так. Вона має право на характер, на свою думку, має право не їсти несмачну картоплю. Ніхто не забирав у неї права говорити, що думає, лише тому, що вона – інвалід. Так, я прийшла до неї, бо вона – інвалід, а інвалідам треба допомагати.  Але я подружилася з нею тому, що вона – Таня, у неї своя історія, свої хобі і улюблена музика. Неможливо дружити з людиною, доки сприймаєш її як соціальну категорію, доки бачиш перед собою згусток своїх же ж стереотипів.

Моя знайома вихователька розповідала, як якось жінка-карлик розізлилася на дитину на зупинці, бо та її надто неприховано розглядала і показувала на неї пальцем. Мою знайому розізлила ця жінка-карлик. Карлики не мають злитися, вважала вона, а тим паче – на дітей. Наче всі колеги з садочка моєї знайомої не зляться на дітей і не кричать на них.

– А бездомні, яким ви допомагаєте, п’ють? – питають нас часом журналісти. Агов, чуваки, а в нашій країні взагалі багато людей, які не п’ють? А у вашій родині ніхто не п’є?

imagesУ всіх цих соціальних групах так важливо відшукати людей. Згадую картинку, де чоловік роздумує, як звернутися до іншого, на візку: інвалід? Неповносправний? З особливими потребами? “Мене звати Альберто”, – відповідає йому той. Просто Альберто.

Дивитися на людину і бачити інваліда значно простіше. Він може нічого й не казати, а ти вже знаєш (чи думаєш, що знаєш), які у нього проблеми, які він має права чи пільги. Наче це й усе, про що він думає. Пізнавати, розуміти конкретну людину з іменем набагато складніше. Але – і це головне – також і значно цікавіше.

ПС. Фотки не мої, з Інтернету, імена змінені

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized. Додати до закладок постійне посилання.

7 Responses to Особливі

  1. mamache коментує:

    Знаєте, Олю, це глибоко вірна думка. “мене звати Альберто”, – ось в ідеалі наше відношення. я маю до цього свій інтерес. тож коли вивчала персональні сайти і блоги інвалідів, подивувалася: невже немає інших інтересів, окрім прав інвалідів? а світ за вікном, а книжки, а фільми, а просто цікаві сторі з життя?
    наразі думаю над цим. Ваш пост якось у тон втрапив. це вже вдруге – перший був циганський. дякую.

    • makarolya коментує:

      спасибі, це мені дуже приємно. а які блоги інвалідів можете порадити? я б теж з задоволенням почитала

      • mamache коментує:

        Олечко, я просто по Мережі шастала, шукала хоч чогось для старих і неповносправних. знайшла повноє униніє, занудні поради старих старим і прохання інвалідів про розміщення реклами у себе на блозі. тому навіть не зберігала посилання. один точно пам’ятаю – знайшла на офіційному сайті міста Буча.

    • makarolya коментує:

      до речі, якраз беруся за “Спіймати вітер” 🙂

  2. bunyk коментує:

    Доволі мудро.

    Якщо ви ще не дивились фільм “Недоторканні” (Іntouchables) – обов’язково гляньте. Сподобається як і любителям серйозних фільмів зі змістом, так і таким любителям тупих комедій як я.

    Антуан: Ці хлопці з вулиці не мають ніякого жалю.
    Філіп: Це саме те що мені потрібно: ніякого жалю.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s