Людину руйнує посередність

Людину руйнує посередність.

Посередні вчинки – наче й не зовсім дрібні, але й нічого великого. Посередні мрії – так, лише небагато, трішки для себе. Посередні стосунки – ми ніби й не надто далекі, але справді близькими не наважуємося стати. 

Хтось може назвати це золотою серединою. Це швидше така зона комфорту, коли особливо й не треба докладати зусиль, думати не треба надто багато, чимось перейматися – живеш собі посередньо так, нікого не чіпаєш і до себе не підпускаєш.

Це ще можна назвати сірістю. Чи коли не холодний, але й не гарячий. Навколо і всередині. Тепла, чи сіра всередині людина – що може бути печальніше?

1181341_6095-800x600

Сумно спостерігати за людьми, які роками не наважуються вийти за межі своєї посередньості. Які звикають бути сірими, ледь живими, непомітними.  З їхніх облич поступово зникає усмішка – і вони стають некрасивими, скільки б себе не прикрашали. І з очей зникає блиск. Такі люди швидко старіють.

 

Advertisements
Опубліковано у записник. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s